НОВЫЕ СТАТЬИ:
ПОХОЖИЕ СТАТЬИ:

Мистецтво про жінок: підбірка творів лауреаток Шевченківської премії

Ми підготували для тебе підбірку творів з головними героїнями жінками від лауреатів Шевченківської премії, яка цьогоріч оновилась з ініціативи Офісу Президента. Головні героїні української літератури нічим не гірші, ніж у твоєму улюбленому серіалі. Такі ж сильні та незламні. Ці жінки пройшли сотні випробувань на шляху до власних мрій і довели, що вони можуть зробити набагато більше, ніж це може здатись на перший погляд.

Марія Матіос, “Солодка Даруся”

Марія Матіос має неофіційний титул “найпліднішої письменниці України” та входить до сотні найвпливовіших жінок України. Книга “Солодка Даруся” визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.
У своєму романі Матіос змогла перебороти правила суспільних табу та показала важливість патріотизму та соціальної значущості для кожного із нас. Так глибину жінки як особистості та її внутрішні переживання в українській літературі ще не показував жоден автор. Кожен рядок змушує читача подумки запитувати “А що далі? Що потім?”. Після початку читання та аж до останнього рядка книгу пронизує справжній саспенс та постійна нервозність. Ти не розумієш, чого очікувати далі, а потім тобі починає подобатись це незнання.

Дженнифер Энистон моет голову аспирином. Густая шевелюра Энистон считается в Голливуде самой красивой, а ухаживать за ней ей помогает обычный аспирин. Перед мытьем головы актриса берет две таблетки болеутоляющего лекарства, растирает их в порошок и добавляет в шампунь. Полученным составом намыливает голову и держит две минуты. Смывает теплой водой.

У селі головну героїню Дарусю вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть Солодкою Дарусею. Проте слово "солодка" не лише порівнює її з божевільною, а є також символом її особливості, та винятковості. Даруся живе сама у батьківській хаті, а допомагають їй лише добрі люди та небайдужі сусіди. Коли головній героїні було 10 років, вона пережила великий стрес — смерть матері. Потім у Дарусі розвинулась страшна хвороба – "від солодкого болить їй голова і блює вона дуже". За багато років її вчинки знайшли розуміння серед жителів села, проте й досі залишаються люди, які її лякаються.
Навіщо авторці позбавляти головну героїню голосу? Чи не задля того, щоб у такий нетрадиційний спосіб висловити протест Дарусі проти суспільства та мірок і стандартів, відповідно до яких воно оцінює кожну людину? Цей роман є особливо актуальним зараз, в ньому Марія Матіос показує протистояння одинокості та суспільства. Як ці два різні світи можуть взаємодіяти або шкодити один одному.

Ліна Костенко, “Маруся Чурай”

Близькі Ліни Костенко називають її залізною жінкою. У радянські часи поетесі заборонили друкувати власні твори аж на 14 років. Такий удар не міг не вплинути на письменницю і тому Ліна Костенко вирішила оголосити голодування. На жаль, акція протесту не дала жодного результату, і письменниці довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Але як не дивно, саме цей час виявився найбільш плідним у творчості — в цей період вона написала свої найвідоміші твори “Берестечко” і “Маруся Чурай”.

Хайди Клум: «Мама была парикмахером, и пока я росла — постоянно экспериментировала с моими прическами. Для нас это было что-то вроде семейной забавы. В ызнали, что благодаря смене образа можно казаться выше?! А еще она учила меня всегда держать голову прямо и сохранять зрительный контакт со всеми, кто тебе встречается. Таким образом окружающие лучше чувствуют твою энергию и тянутся к тебе».

Сюжет вибудовано навколо легенди про Марусю Чурай — відому українську піснярку. Основою твору стало зображення нещасливого кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка. Для Ліни Костенко Маруся — натура творча, а тому неординарна. Вона не звичайна вродлива дівчина із бажанням бути коханою та успішною. Маруся вбирає радощі та проблеми простих людей та переживає за кожного українця. Читачеві сподобається вміння головної героїні тонко відчувати найменші порухи свідомості та поводитися у побуті вміло, шляхетно, по-справжньому. Зображуючи Марусю Чурай, Ліна Костенко майстерно змішує особливості характеру героїні та загальнонародний менталітет. Усі події в романі проходять серед історичних подій: кожна дія, кожне рішення має історичне підґрунтя.
Образ Марусі Чурай перекликається з образом українського народу: його нескореністю та нестримністю, а також чистою душею. Марусю називають у романі голосом, піснею та душею народу. Протягом усього твору на її долю припадає надто багато випробувань, які не під силу вирішити жодній живій душі. Але Маруся не здається і намагається стійко протистояти проблемам. Та, зрештою, життя надламує її душу та голос, вона перестає радіти життю та посміхатись кожну хвилину. Маруся Чурай — це приклад справжньої жінки, обдарованої неймовірним голосом та дивовижним світосприйняттям.

«Я распыляю аромат не только на шею, за уши и зону декольте, но на сгиб под коленями. Мужчины от этого без ума!» Дита фон Тиз, звезда бурлеска

Любов Голота — Епізодична пам'ять

"Епізодичну пам’ять" Любов Голота видала за власний кошт у 2007 році. Над романом працювала чотири роки. У героїні "Епізодичної пам"яті", яка також колись виїхала із села до міста, помирає мати. Жінка повертається додому та проводить там сорок днів. Вона має вирішити, що робити далі: їхати назад, кидаючи порожню хату, чи залишатися в селі.

Голота у своєму романі описує період наприкінці п’ятдесятих і на початку шістдесятих, коли суспільство тільки починало надіятись на позитивні зміни та безхмарне майбутнє. Головні герої сюжетів — жінки, які не можуть поділитись власними історіями успіху. Для них життя — це суцільна боротьба та труднощі, які пов’язані з моральними, родинними обов’язками. У житті цих жінок велике місце відведене самопожертві. Попереду — самотня старість та відчуття безглуздості життя. Але авторка залишає своїм героїням місце для надії на краще. Окремі сюжети дають читачеві таке сонячне світло, яке мотивує діяти навіть у найскрутніші часи. Самотність змінюється бажанням спілкуватись із оточуючими, ділитись власними переживаннями, змінювати світ навколо себе. Безнадію замінює жага до життя та прагнення до позитивних змін.

Євгенія Подобна, “Дівчата зрізають коси”

Воєнна кореспондентка Євгенія Подобна стала лауреаткою Шевченківської премії 2020 року. Журналістка отримала нагороду за книгу "Дівчата зрізають коси". Книга “Дівчата зрізають коси” показує читачеві спогади 25 жінок-воячок, які були у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці та снайперки. “Страх? Я намагаюсь абстрагуватися від суто біологічних проявів, інстинкту самозбереження зокрема. Переломлюю себе. І у найважчі моменти думаю про тих, хто залишився в мене за спиною. Я усвідомлюю, що навіть якщо від мене колись усі відвернуться, поряд усе одно залишаться найрідніші мені люди. Всі вони – українці, і їхню землю я не зраджу”, — розповідає Маргарита “Дика»” Таірян-Тимченко, 46-й окремий батальйон спеціального призначення “Донбас-Україна”.

Великолепная Элизабет Тейлор далеко не всегда вела здоровый образ жизни, а ее бурные романы вряд ли способствовали здоровому сну и внутреннему спокойствию.

Книга є абсолютно відкритою, зрозумілою та руйнує багато міфів. Авторка доводить, що війна — тяжка робота, яку хтось таки має робити. Не важливо, чоловік ти чи жінка. А про жінок із книги Netflix міг би зняти не один якісний серіал. “Знаєте, в чому полягає відмінність між чоловіками жінками-снайперами (та, мабуть, не тільки снайперами, у спорті те саме)? Якщо чоловік видихся — йому треба час відновитися, заспокоїтись, відпочити. Якщо жінка — у неї незбагненним чином відкривається друге дихання. Це якась загадка природи, але це так”, — розповідає в книзі снайперка Юлія Матвієнко, позивний “Білка”.




ИНТЕРЕСНЫЕ ТЕСТЫ:
информер лунных дней
ПОХОЖИЕ СТАТЬИ:
ВИДЕО:
НОВЫЕ СТАТЬИ: